Поліщук Олександр Євгенович народився 19 січня 1982 року в м.Сокаль, Львівської області. Навчався в Сокальській ЗШ І – ІІІ ст №5. Після школи вступив в Професійно-технічне училище №3 м.Сокаля та здобув професію лаборант хіміко-бактеріологічного аналізу.
Закінчивши училище, важко працював на будівництві в Києві , Москві, Польщі ……
У 2014 році брав участь у Революції Гідності. Спусковим гачком для початку збройної агресії Російської Федерації проти України стала саме Революція Гідності (21 листопада 2013 року – 20 лютого 2014 року), коли українці повстали проти узурпації влади корумпованим кланом президента Віктора Януковича та зміни зовнішньополітичного курсу з євроінтеграційного на проросійський. Вважав, що Революція Гідності відкрила вікно можливостей для якнайважливіших змін в Україні – процесу декомунізації, розвитку громадянського суспільства, розвитку демократії, шляху в Європу.
Понад рік тому о 4:55 ранку 24 лютого Україна здригнулася від перших ворожих ракет на своїй території – Путін почав повномасштабну війну. Від звуків вибухів прокинулися жителі багатьох українських міст, зокрема Харкова, Одеси та Києва.
11 липня 2023 року був призваний на навчання в Яворівський полігон. Після успішного навчання разом з побратимами був відправлений в Донецьку область, м.Бахмут, захищати нас від російської навали.
24 лютого – день, що увійшов в історію не лише нашої країни, а й цілого світу. Це день, який розтягнувся на цілий рік. Війна…
Та попри все ми вистояли і не два-три дні, й не два-три тижні, а уже більше року ми гідно протистоїмо ворогу, російському агресору, який мріє знищити нас і нашу землю. Це час сліз, болю й страху. Вже зараз важко знайти українську сім’ю, яку не зачепило б це горе – ВІЙНА, СМЕРТЬ. Родина Поліщуків втратила найцінніше – життя Олександра.
Захисник служив механіком-водієм 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 6 штурмової роти 2 штурмового батальйону у військовій частині А-4010. Загинув 20 жовтня в районі села Іванівське Донецької області, час ворожого мінометного обстрілу, гідно виконуючи свій військовий обов’язок.
Український народ неможливо перемогти! Ми єдині і спільні у боротьбі! Ми обов’язково переможемо, Україна буде вільною і незалежною, однією з найпотужніших країн світу, а український народ завжди пам’ятатиме своїх героїв і наших друзів, які у важку годину прийшли на допомогу!
З кожним днем ми стаємо ближчими до Перемоги і віримо, що тепер нарешті зможемо перегорнути ту сторінку календаря, під маркуванням «24 лютого» і таки зустрінемо нашу щасливу і вільну весну! Але вже без Сашка та інших воїнів – героїв, котрі віддали своє життя за ПЕРЕМОГУ!, за НАС!…
Саша запамʼятався звичайним, скромним, добрим хлопцем. Пригадую, в класі сидів за першою партою – серйозний, уважний, зацікавлений. Мені здається, за його зовнішньою стриманістю ховалася чутлива і ранима душа. Він завжди співпереживав і співчував чужій біді. У Саші були гарні стосунки з однокласниками, учителями. Він любив своє місто, школу, друзів. Захищаючи всіх нас – загинув, але назавжди залишився в наших серцях і в наших спогадах. Низький уклін ТОБІ від нас і назавжди світла памʼять.
Жорстока та кривава війна, яку розгорнула російська федерація на території нашої суверенної держави, щодня забирає життя найкращих представників української нації. Сини, батьки, брати, друзі – стали на захист Батьківщини. На жаль, не всі вони повертаються додому.
Війна забирає найкращих…
Всю глибину та сутність цього вислову розумієш, коли війна торкається жителів нашої громади, а особливо випускників нашої школи…
Життя людини є безцінним, душа – безсмертна, а пам’ять про Героя – вічна.
Герої не вмирають! Світла пам`ять про Олександра Поліщука – захисника України – збережеться у наших серцях .
Герої не вмирають – вони живуть у наших серцях і спогадах. Доземний уклін захиснику, шана та світла пам’ять!