Плинуть роки, народжуються нові покоління. Кожне наступне дивиться на минуле очима свого часу. Майдан та Революція Гідності, російсько-українська війна вразила не тільки Україну, але й увесь світ. Зігріта палкими серцями мільйонів українців з усіх регіонів, незалежна демократична держава Україна продемонструвала Європі й усьому світові, що українці – міцна духом волелюбна нація, яка навчилася поважати себе і зуміла відстояти свій демократичний вибір. Це єднання, пробудження українського народу. Майдан став центром революції, місцем правди і свободи, площею добра, тепла, дружби, любові, братерства і гідності. Наші серця стали частинкою могутнього серця. Наші голоси – нотами потужного гімну волі. У пам’яті людей назавжди молоді патріоти нашої держави. Наші герої тримають кордони на сході і на півдні власним життям. Саме про такого героя мені хотілося б написати.
Шавлюк Роман Орестович народився 31 січня 1997 року в селі Тудорковичі Сокальського району, Львівської області. Зростав у сім’ї, де було троє дітей.
Роман був середущий. Ріс добрим, веселим, активним і непосидючим хлопцем.
Найулюбленіші іграшки – м’яч, молоток з цвяшками. Дуже любив їх забивати в дошку і навіть просив, щоб Святий Миколай приніс йому. Любив тварин, особливо коней. В 2003 році пішов у перший клас Тудорковицької ЗШ І-ІІ ступенів.
Першою вчителькою була Хома Світлана Богданівна, класним керівником – Шепелюк Галина Романівна. У класі навчалося 12 учнів. Роман дуже любив ходити до школи. Його улюбленими предметами були: фізична культура і трудове навчання. Із шкільних років почав більше займатися футболом. За що одержав значну кількість нагород.
Нагороджений грамотою відділу у справах молоді та спорту Сокальської Районної Державної Адміністрації дитячо – юнацької спортивної школи «Буг» Районної федерації футболу за активну участь у футбольному турнірі присвяченого пам’яті Коваліва Михайла Васильовича (2011р); грамотою Сокальської Районної Державної Адміністрації за зайняте ІІ місце у стрибках у довжину в окружних змаганнях з чотириборства «Дружба» (2011р); грамотою Сокальської Районної Державної Адміністрації за зайняте ІІ місце у метанні малого м’яча в окружних змаганнях з чотириборства «Дружба» (2011р) ; грамотою за зайняте ІІІ місце в окружній олімпіаді Забузького ОО з трудового навчання у 2011-2012 н.р.; грамотою Тудорковицької ЗШ І – ІІ ст. за активну участь в організації трудових справ школи (2012р) ; грамотою Тудорковицької ЗШ І – ІІ ст. за активну участь у суспільно корисній праці школи (2011р). У 2018 році нагороджений грамотою Литовезької сільської ради за зайняте ІІІ місце у турнірі з міні футболу серед сільських команд присвяченому 27 річниці Незалежності України, так як грав за команду села Литовеж. Навіть травми після гри не були перешкодою, щоб взяти участь у наступній грі.
Мав багато друзів, старших за себе в 3 – 4 рази . Був дружелюбним, ніколи ні на кого не ображався.
Після закінчення Тудорковицької ЗШ І-ІІ ст. продовжив навчання у Червоноградському професійно-гірничому будівельному ліцеї. Там здобув професію зварювальника. За професією не працював. Довгий час працював на Червоноградському заводі металоконструкцій (ЧЗМК). Більше в житті працював будівельником.
З 2020 року перебував на заробітках у Польщі. У Романа була мрія – стрибнути з висоти 100 метрів. І її він здійснив, перебуваючи за межами України.
Молодий, активний, цілеспрямований хлопець … Дізнавшись про події, які відбувалися на його рідній землі часто дзвонив матері і казав, що не може працювати, коли в Україні війна. І вже 27 лютого 2022 року повернувся додому і добровольцем пішов захищати Україну. Ось, які слова сказав до матері, коли йшов воювати: «Хто, як не я». Спочатку записався у місцеву ТРО.
Згодом перевівся у Національну гвардію. Йому пропонували бути танкістом і навідником, але вирішив піти у штурмову бригаду. Три місяці проходив навчання у штурмовій бригаді м. Тернополя. Перебуваючи на навчанні у частині отримав нагороду – медаль за зайняте І місце з футболу у змаганні між командами військової частини. Потім перебував у Вінниці. І вже звідси потрапив на східний напрямок, у Донецьку область. 24 серпня 2022 року дзвонив до матері і повідомив, що відбили селище Спірне та повісили український прапор.
Був дружелюбний, справедливий, співчутливий і ніколи не тримав образи на будь-кого. Мав позивний «Кориспондент». Роман – надійна людина, так про нього відгукувались його побратими. Вони завжди без вагань ішли виконувати бойові завдання. Неофіційно виконував обов’язки і військового медика. Врятував багато молодих життів. Для батьків загиблих побратимів він говорив: «Ми для вас вибороли це мирне небо і ви мусите жити».
Через інформаційні технології познайомився із дівчиною Машею із Черкас.
Зустрілись в Києві. Після цієї зустрічі Роман дуже змінився, в кращу сторону, із слів матері. Після війни мріяв одружитися.
У червні 2023 року отримав звання «молодший сержант», командир 1 відділення 1 взводу оперативного призначення військової частини Національної гвардії України. І був представлений до нагороди – орден «За мужність», але отримати не встиг.
19 серпня 2023 року в районі бойових дій на Запорізькому напрямку біля села Роботине в результаті мінометного обстрілу Роман загинув. У Героя залишились мама Лариса, сестра Руслана та брат Олександр. У пам’ять про сина мама Лариса і сестра Руслана створили в кімнаті Романа куточок, де зберігаються його речі.
Загиблі захисники не зникли. Вони незримо поруч, дивляться на нас. Вони живі, поки ми їх пам’ятаємо, а не просто згадуємо. Герої не вмирають!!!
Герої назавжди залишаються в пам’яті тих, хто шанує Україну та подвиги людей, які поклали своє життя за наше теперішнє і майбутнє.
Локач Владислав Ярославович, 7 клас, Войславицька гімназія.
Шипот Оксана Петрівна, вчитель історії, Войславицька гімназія