Євген Петрушевич(*3 червня 1863, Буськ — †29 серпня 1940) — український громадсько-політичний діяч, президент Західно Української Народної Республіки(ЗУНР).

Народився у Буську (тепер Львівська область) у сім’ї священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому (юридичному) ф-ті Львівського університету. Доктор права. Відкривши власну адвокатську контору у Сокалі, став головою місцевої філії (відділення) товариства «Просвіта» та Повітової каси ощадності. В 1907-18 — посол австрійського парламенту, заступник голови Української Парламентарної Репрезентації. З 1910 — депутат галицького сейму, брав активну участь у боротьбі за реформу виборчого закону. Підчас Першої світової війни 1914-18 — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 — голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 як президент Української Національної Ради) проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.6.1919 у зв’язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. Директорія УНР не визнала чинності цього акту і вивела П. зі свого складу, Після переходу Галицької Армії та уряду ЗО УНР за р. Збруч на територію Наддніпрянської України, виявилися гострі розходження політичних ліній П. та С. Петлюри, у першу чергу на тлі можливого союзу УНР з Польщею. 15 листопада 1919 року Петрушевич покинув Кам’янець-Подільський, осідок українського уряду і виїхав через Румунію до Відня. Після укладення 21.4.1920 договору між УНР і Польщею, згідно якого, зокрема, українська сторона офіційно визнала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини П. визнав цей акт юридичне неспроможним й очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. В серпні 1920 сформував екзильний уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами, Уряд П. припинив свою діяльність 15.3.1923 після рішення Ради Послів про передачу Галичини до складу Польщі (14.3.1923). До кінця свого життя П. перебувавв еміграції у Берліні. У 1920-х рр. перейшов на позиції «радянофільства»; порвав з радянофільською орієнтацією після краху політики «українізації» в УСРР, Помер у Берліні. Похований на цвинтарі катедри св. Ядвіги.
Сокальський період
У 1897 році переніс адвокатську канцелярію до Сокаля.

На Сокальшині виявив себе талановитим організатором громадсько-політичного та культурно-освітнього життя у трохи віддаленому від галицької столиці повіті: був головою повітової «Просвіти», закладав мережу її осередків у регіоні, заснував повітову касу ощадності, бурсу для дітей «Шкільна поміч», очолював боротьбу проти москвофільства, яке ще мало тут досить сильні позиції. За сприяння Е. Петрушевича було збудовано «Народний дім» у Сокалі. Як адвокат здобув прихильність широкого загалу професійним захистом від сваволі влади.

Із утворенням Української Національно-Демократичної Партії (1899) став її активним членом. Тож не випадково на перших (після ухвалення в Австро-Угорщині демократичного закону) виборах доавстрійського парламенту (1907 року) його обрали послом від великої виборчої округи Сокаль —Радехів — Броди — Зборів (не раз виступав на Зборівщині). Серед 30 українських депутатів став одним із лідерів (поряд з Костем Левицьким), згодом — головою Української парламентської репрезентації, виступи якого на сесіях відзначалися цілеспрямованістю та глибокою аргументацією. Критикував політику австрійського уряду в національному питанні, постійно звертав увагу парламенту на нехтування властями інтересів бідноти, наполегливо вимагав впровадження реформ (насамперед виборчої — до Галицького сейму, в якому українці мали лише 12 послів; саме цій проблемі він присвятив першу промову в Палаті послів 1908 р.).

Він жив і працював у Сокалі

(видатний громадський політичний і державний діяч, президент ЗУНР)

Євген Омелянович Петрушевич (1863—1940 рр.) — видатна постать нашої новітньої історії України. На його плечі лягла велика відповідальність за долю нашого українського народу. На сьогоднішній день його самовіддана праця на ниві громадській, політичній, державній недостатньо висвітлена в історичній літературі. Вихований в сім’ї священика Омеляна Петрушевича у містечку Буську Львівської області, де панувала глибока релігійність і сильна національна свідомість, Євген з дитячих років зростав ідейним юнаком/відданим справі національного визволення українців в роки австро-угорського панування. Але вирішальний вплив на формування його національної свідомості відіграв провідник українського руху в Галичині професор Юліан Романчук.

Познайомився Євген з Юліаном Романчуком під час навчання в академічній гімназії, підтримував творчі зв’язки під час навчання на правничому факультеті Львівського університету і подальшої його діяльності. Професор Ю. Романчук став для Є. Петрушевича справжнім хрещеним батьком. Після закінчення Львівського університету Євген Петрушевич був скерований на роботу до м. Сокаля і тут відкрив свою адвокатську канцелярію.

Успішно виконуючи свою професійну роботу адвоката, вже з перших днів пірнув у глибінь громадського життя міщан і особливо селян Сокальського повіту. Як глибоко ерудований знавець права, захищав в суді селян і міщан від сваволі та утисків австрійської, польської адміністрацій, місцевих багатіїв. Одночасно займався не тільки громадською освітянською діяльністю, але й проводив політичну роботу націоналізації повіту, вів боротьбу проти шкідливих ідей полонізації та москвофільства. Населення повіту відразу відчуло, що має в його особі справжнього захисника народу і українського патріота. Талановитий організатор і чудовий оратор Євген Петрушевич дуже часто зустрічався із селянством, молоддю, духовенством, виступав перед ними з актуальними питаннями їх повсякденного життя, отримав їх прихильність і дуже скоро здобув їх симпатію і визнання.

Сокальська філія Товариства «Просвіта» була заснована в половині січня 1898 р. Серед її організаторів чільне місце зайняв Євген Петрушевич. Спільно з активом міста і повіту він розгортає просвітянську роботу серед населення, молоді. Як результат, вже станом на 30 листопада 1901 р. нараховувалось відкритих і діючих 21 читальня.1 В читальнях «Просвіти» проводились курси для неписьменних, вечорниці, голосні читання, ставились театральні вистави, відзначалися ювілеї видатних українських державних діячів, письменників і поетів. Одночасно Є. Петрушевич із членами Сокальської філії Товариства «Просвіта» допомагає сільським жителям відкривати позичкові каси, громадські комори, крамниці. Поряд з просвітянською діяльністю Є. Петрушевич переймається турботою про економічне відродження села. З цією метою при читальнях «Просвіти» відкриваються бібліотеки, фонд яких поповнюється не тільки творами української літератури, але й економічними виданнями. Серед них популярні поміж селян «Порадниця домашня», «Рільництво», «Порадник для любителів скотарства» та ін.

Активізувати свою роботу Сокальська філія Товариства «Просвіта» змушена була у зв’язку із конкуруючими товариствами москвофілів і польськими земельними спілками. Отримуючи субсидії від царського уряду Росії, Сокальська філія «Общества им. К. Качковского» створювала по селах свої сільськогосподарські крамниці, читальні, гуртки селян і інтелігенції. Через підкуп і завдяки пропагандистській роботі серед селян частина населення Сокальського повіту була заражена москвофільством, навіть деякі члени «Просвіти» перейшли в табір москвофілів. їхній часопис «Русское слово» безплатно розповсюджувався серед сільського люду.2 Одночасно з боку поляків відкривалися «Читальні народові», рільничі спілки, різні молодіжні і громадські організації.

Працюючи із 1903 р. першим заступником голови повітової філії Товариства «Просвіта», Євген Петрушевич мобілізує актив філії, читалень на викриття політики і практики москвофільства, польських шовіністів, сваволі австро- угорської адміністрації.з У 1904 р. виконує обов’язки голови філії, а вже протягом першої половини 1905 р. працює заступником голови,* Літом 1905 р. Є. Петрушевич виїжджає на подальшу адвокатську працю в Сколе.5

Майбутній президент ЗУНР як політичний діяч мав пряме відношення до становлення Української національно- демократичної партії, заснованої 20 грудня 1899 р. у Львові. Головою партії був обраний Ю. Романчук, ідейний вчитель Є. Петрушевича. Завдяки творчим зв’язкам з Ю. Романчуком, Є. Петрушевич створює осередок партії в м. Сокалі, який перетворюється в потужну повітову партійну організацію. Під його керівництвом повітовий комітет національно-демократичної партії піклується розвитком політичного, господарського, культурного життя. Головна увага приділялась вихованню національної свідомості населення в тому числі і молоді, а також боротьбі проти москвофілів, австро- угорських і польських шовіністів.

У1907 р. виборці Сокальської округи в знак подяки за велику і плідну громадську й політичну роботу серед населення обирають Є. Петрушевича послом до австрійського парламенту. Спільно з іншими українськими депутатами Є. Петрушевич проводить у парламенті боротьбу проти польського впливу у Галичині, проти спольщення населення.

Григорій КРУЧКЕВИЧ, кандидат історичних наук.