Пошуково-дослідницька робота
 про життя та діяльність воїна АТО – Антона Козачука

І. Бібліографічна довідка героя.

Козачук Антон Анатолійович – народився 20 жовтня 1980 року в невеликому місті Сокаль, в багатодітній сім’ї Козачуків.  Мама Любов Михайлівна  була домогосподаркою, тато  Анатолій Антонович – машиніст.  У родині було шестеро дітей. Антон був четвертою дитиною.  Батьки виховували його справжнім патріотом.

Навчався в Сокальській ЗШ І – ІІІ ст. № 5 – випускник школи 1995 року.

Після закінчення школи  Антон не ухилявся від громадянського обов’язку – служив у Збройних силах України.

Антон працював, створив сім’ю, тішився дружиною Надією та сином Максимком, планував майбутнє.

Записано зі слів класного керівника Стасюк Ольги Юстинівни     

«Перегортаючи сторінки шкільного життя,  не раз згадую  мій перший випускний клас. Усього 16 учнів. Маленький, але різнохарактерний.

На цей час я була молодим учителем і досить часто потрапляла в нестандартні ситуації.

Якось, проводячи урок у хімічному кабінеті (один з останніх), довелось час від часу перериватись, бо по той бік вікна нестерпно гримав м’яч, аж поки не залетів крізь відчинене вікно до класної кімнати. Здавалось,  наступив спокій. Та ні, стукіт у двері і,  не чекаючи відповіді, з’являються дві маленькі голови, й перші слова, які ми почули: «Тьотю, віддайте м’яча». Саме з такими словами звернувся до мене тоді ще учень початкових класів  Козачук  Антон разом із своїм товаришем Степаном Хімкою. Це було наше перше знайомство.

Сталось так, що через декілька місяців мене призначили класним керівником саме у цьому класі.  Діти більше люблять молодих вчителів, мабуть тому порозумітись з класом було не складно.

Антон був дитиною швидкою, невгамовною. Його завжди було скрізь  «багато», як на перерві, так і на уроці. Незважаючи на свій холеричний темперамент, Антон завжди був у курсі того, про що йшлось на уроці.

І ще одна його вада –  дуже смакувало їсти під час уроку.

А ще …дуже любив футбол. Якось намірились  ми на екскурсію в урочище «Валівка». Всі зібрались, перевірили речі, продукти. Все на місці, окрім м’яча. Відхід відкладається. Антон біжить за м’ячем.

Правду кажучи, часто його жаліла. Дитина з багатодітної родини, жили не у розкошах, навіть дуже скромно. Пригадую, на вулиці морозно, ще й снігу насипало, а Антон у кросівках на босу ногу. Це, справді, пережити було не просто.

Після закінчення школи наші шляхи розійшлись, і тільки якось на вулиці міста підійшов до мене широкоплечий, високий, бородатий, молодий, красивий юнак, чемно привітався і запитав: «Що, не впізнаєте? Я – Антон Козачук».

ІІ. Служба в АТО

Антон Козачук – люблячий брат, син, чоловік, тато. В 2015 році був мобілізований на службу. Проходив навчання  в навчальному-військовому центрі м. Києва. В зону АТО відправлений військовим 53 механізованої бригади. Антон часто дзвонив додому, приїжджав у відпустку. Військову службу Антон розпочав 20 лютого 2015 року – як   військовозобов’язаний. 9 листопада 2015 року Антон був в рідному місті, сказав незабутні слова: « моя сім’я – моє серце».

«Великдень  це найбільше та найулюбленіше християнське свято для українців, на яке чекаємо з трепетом. А цього року очікували на нього ще більше, бо у країні триває війна. І всі розуміємо, щоб ми могли радісно відзначити свято світлого Воскресіння Христового у колі рідних, цокнутися з ними свяченим яйцем, посмакувати пасочкою, щоб діти поводили гаївок чи веснянок під мирним небом, сотні українців нині, ризикуючи життям, оберігають наш спокій та мир на Сході. Вони практично принесли себе в жертву в ім’я всіх нас, за вільну та незалежну Україну. І справедливо було б, щоб на Великодні свята вони знали, що про них пам’ятають та люблять, щоб відчули радість та підтримку всіх нас, адже ми  єдина Україна.

Волонтери з громадської організації “Народного слова” Ігор Кукла та Олександр Іванов у Великодню п’ятницю 2015 року повезли продукти на схід. На усіх блокпостах, що проїжджали, вони пригощали пасками і продуктами тих, хто стоїть на обороні наших кордонів. Насамперед, навідались в моторизовану бригаду, що знаходиться у Старобільську, де служить сокальчанин Антон Козачук, який у вільний час готує їжу для побратимів. Антон Козачук та усі бійці були розчулені такою увагою з боку сокальчан. Вони дякували волонтерам та всім жителям Сокальщини за великодні подарунки та підтримку, бо завдяки їм відчули радість свята, здавалось їм, що, наче побували вдома й поласували великодніми смаколиками».

   Стаття з випуску газети «Голос з-над Бугу» №33-34 від 23.04.2015

ІІІ. «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!»

Війни без смерті не буває. Проте кожна мати, відправляючи свого сина у “гарячі точки”, все ж сподівається, що її дім омине лихо, що її дитина обов’язково повернеться в родину живою та неушкодженою. На жаль, не завжди так буває.

5 березня сокальчани  зустріли Героя Антона Козачука, який повернувся у рідне місто, щоб знайти тут останній прихисток.  Сьогодні автомобіль з написом “вантаж 200″ перетнув межу нашого міста. У кожного з сокальчан,  хто побачив його, в душі поселилася туга,  печаль, а серце дошкуляв пекучий біль, бо знову привезли вбитого зі зони АТО.

Важко передати ті почуття, які роздирали душі рідних.

Антон загинув 27 лютого 2016 р. у зоні проведення антитерористичної операції. Горе для рідних та близьких. Тяжка втрата для громади, України. Ще зовсім молодий, йому б ще жити й жити.

Провести в останню путь героя прийшли рідні та близькі, керівництво району та міста, священнослужителі різних конфесій, друзі, вчителі і ще багато незнайомих, які ніколи не знали Антона, але прийшли попрощатися з Героєм, який за Україну загинув.

На новому цвинтарі поруч з могилами інших сокальських Героїв свіжа могила, тут спочиватиме Антон Козачук. Під звуки Державного гімну України та залпи військового салюту опустили домовину з тілом Героя у рідну землю…

 ІV. Школа вшановує Героя.

Щоб гідно вшанувати світлу пам’ять Героя, учні Сокальської ЗШ І – ІІІ ст.№5 під керівництвом заступника з виховної роботи  Практики С.В. організували годину пам’яті  Антона Козачука на тему: «Я любив вас усіх та найбільше любив Україну».

Юні натуралісти школи разом із учителем біології Рупою Г.Р.  вирішили висадити калинову алею пам’яті Героя, яка нагадуватиме нам про Антона Козачука.

Доки ми живі – житиме пам’ять про наших героїв. Антон Козачук з портрета щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з них, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Так, війна забирає у нас рідних. Але є речі, які ніхто і ніколи у нас не зможе забрати – це наша любов, це наша віра і надія. Війна на всіх об’єднує, хтось переніс втрату, хтось переживає невимовний біль, але спільно маємо це пережити.

Вічна слава Герою!  Герої  не вмирають!     Слава Україні!

….

«Я ЛЮБИВ ВАС УСІХ, ТА НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИВ УКРАЇНУ»

Війна на Сході, як ніколи, наблизилася у наші серця і стала особистою справою кожного. Щоб вшанувати світлої пам’яті Антона Козачука – нашого земляка, сокальчанина, випускника школи 1995 року, який загинув, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України, педагоги та учні школи організували вечір пам’яті на тему: “Я любив вас усіх та найбільше любив Україну”.

На заході були присутні отець Андрій Дутчак, мама Антона – Любов Михайлівна, дружина Надія, сестри Юлія і Христина, брат Сергій, волонтер Олександр Іванов, однокласниці Антона – Наталія Волкова та Наталія Козій, класний керівник Ольга Стасюк, вчителі, учні.

Племінниці Антона – Аліна Козачук та Анастасія Шутовська, які навчаються в школі, запалили свічу пам’яті Героя. Всі схилили голови перед світлою пам’яттю наших земляків, які героїчно полягли на сході України у війні з окупантами, вшанували їх хвилиною мовчання.

Щоб розділити смуток і біль згорьованої родини, щоб душа Антона знайшла вічний спокій у Бога, отець Андрій Дутчак дав духовні повчання та запросив усіх до спільної молитви. Спогадами про сина поділилась мама Любов Михайлівна, брат Сергій, однокласниці. Щиро, задушевно, цікаво розповіла про захоплення Антона в шкільні роки класний керівник Ольга Стасюк.

Активними учасниками заходу були учні Олександр Черпаков, Артур Федунь, Юлія Волошин, Моніка Іванова, Анастасія Мельничук, Ірина Дідик, Лілія Волкова, Вікторія Яштух, які читали патріотичні вірші. Юлія Єременко виконала пісню “Свіча”. Розчулила присутніх юна поетеса, учениця 8 класу Софія Забитівська, яка зворушливо прочитала авторську поезію “Пам’яті Антона Козачука”.

Антон Козачук постав перед нами на фото серед рідних, друзів, однокласників, побратимів у зоні АТО на сході України. Герой міг зробити ще багато – любити рідних, близьких, кохати, досягати певних висот, виховувати сина, насолоджуватися життям. Якби не війна… Події, що відбувалися в країні, не могли залишити його байдужим. Антон рік перебував у зоні АТО. Телефонуючи рідним, він обіцяв повернутися, але говорив, що мусів іти, бо не міг не піти. І святкував би незабаром свій 36-ий день народження. Та доля розсудила інакше…

Дирекція школи, вчителі, учні, низько вклоняючись матері Героя, висловлювали слова вдячності за сина- патріота, який віддав життя за Україну і за кожного з нас.

Школа пишається своїм випускником патріотом. Юні натуралісти разом із учителем біології Галиною Рупою висадили на шкільному подвір’ї калинову алею пам’яті Антона Козачука.

Вчитель історії Наталія Швець, педагог-організатор Мар’яна Семенюк оформили разом із учнями сторінки літопису “Наші герої”, заохотили старшокласників до написання науково- дослідницької роботи про Антона Козачука на тему: “Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!” та взяли участь у конкурсі “Герої не вмирають!”.

Сподіваємось, що знайдуться небайдужі громадяни, які допоможуть нам увіковічнити пам’ять про нашого випускника – придбати та встановити меморіальну дошку з портретом Героя на фасаді школи.

Усім нам під силу – віддати честь, шану патріоту, що поклав найцінніше, – власне життя – за Україну, за мир для нас і зробити все можливе, аби пам’ять про Героя жила вічно, щоб ця жертва не була даремною.

Світлана ПРАКТИКА, заступник директора Сокальської ЗШІ-ІІІст. №5.

ГЕРОЙ З ВУЛИЦІ ГЕРОЇВ УПА

 Війна безжальна… На полігоні «Широкий Лан» 27 лютого помер сокалець Антон Козачук. Його забрала війна… Так, це не бойова втрата. Але не було б війни, Антон не залишив би свого сина і не пішов би більше року тому захищати нас. Не воював би, як багато інших патріотів, а займався б власними справами, примножував достаток сім’ї, родини. Однак він був одним із тих, які не могли всидіти, склавши руки, в мирний час, а тим більше під час війни… Добровільно прийшов у військкомат рік тому, перебував у зоні АТО, захищаючи рідну землю від окупанта.

А 5 березня сокальчани зустріли тіло Героя Антона Козачука, який повернувся у рідне місто, щоб знайти тут останній прихисток. Автомобіль з написом «вантаж 200» перетнув межу Сокаля. У кожного, хто побачив його, в душі поселилася туга, печаль, а серце дошкуляв пекучий біль, бо знову привезли тіло бійця зі зони АТО. Важко передати ті почуття, які роздирали душі рідних.

Антон Козачук народився 15 жовтня 1980 року. Навчався у Сокальській школі №5. У лютому 2015 року був мобілізований, служив у 53 окремій механізованій бригаді.

Горе для рідних та близьких. Тяжка втрата для громади, України. Ще зовсім молодий, йому б ще жити й жити Провести в останню путь Героя прийшли рідні та близькі, очільники району та міста, священнослужителі різних конфесій, друзі? вчителі і ще багато незнайомих, які ніколи не знали Антона, але прийшли попрощатися з Героєм, який за Україну загинув. Біля під’їзду будинку №5, що по вул. Героїв УПА, де жив Антон Козачук, священики Петро Звір, Андрій Дутчак, Тарас Звір відправили панахиду. Звертаючись до присутніх, о. Андрій, зокрема, сказав, «що у наше місто знову прийшла сумна звістка про те, що ще один воїн, наш земляк, справжній патріот віддав своє життя. Не втік, не сховався. Коли почув поклик, що потрібно йти – зібрався і пішов. Свідомість вела його до того, що мав захищати кожного із нас! Не себе, не свою родину, а кожного з нас, щоб ворог не ступив своїм брудним чоботом на нашу галицьку українську землю. Антон свій обов’язок сповнив з вірою і честю. І сьогодні кожному міг би гідно поглянути в очі, але чи кожен з нас може гідно подивитись в його очі? Чи не опустимо ми свого погляду? Тому що не вберегли, тому що не захистили, тому що жили своїм буденним життям, забувши про те, що там стріляють, що там гинуть люди, що там чиїсь чоловіки, діти, батьки… Кожен із нас має нести цей хрест і цей тягар відповідальності на своєму сумлінні.

Не маємо права бути байдужими. Для сім’ї Героя ми повинні стати запорукою підтримки, запорукою опори. Щоб кожен з нас, вийшовши звідси, не забув про них. Тому що, дуже часто, нам це є притаманне: поспівчували, поплакали, розійшлись і… забули. Це наша відповідальність, і ми маємо гідно і ревно це виконувати».

Процесійно від будинку, де жив Антон, всі пішли до катедрального храму св. ап. Петра і Павла. Оркестр Національної Академії Сухопутних військ виконував похоронні мелодії, чергуючись зі співом парафіян, котрі співали похоронні пісні. Сотні людей в цей час вийшли з церкви, де правилася заупокійна Служба Божа, зустрічали загиблого воїна. Чин панахиди виконали священики Андрій Дутчак, Петро Звір, Тарас Звір, Ярослав Валюх, Михайло Ментух, Василь Партика, Володимир Жарський. Потім до них приєдналися о. Михайло Назар та о. Павло Пащук.

На новому цвинтарі, на Алеї Героїв, поруч з іншими могилами сокальських Героїв ще одна свіжа – це вічний спочинок Антона Козачука. Під звуки Державного гімну України та залпи військового салюту домовину з тілом Героя опустили у рідну землю… Від громади заступник голови районної ради Василь Бойко вклонився родині – мамі Любові Михайлівні, дружині Надії та сину Максиму, що мали такого чудового сина, чоловіка і батька, котрий, не вагаючись, пішов захищати Україну, і віддав в боротьбі за неї своє життя. Вічна пам’ять Герою! Герої не вмирають! Слава Україні!

На своїй сторінці у Фейсбуці депутат районної ради Олег Кожушко, зокрема, наголосив, що «АНТОН КОЗАЧУК вже десятий «воїн світла» зі Сокальщини, який віддав своє життя за Україну, за її волю, за народ!

Від імені всієї сокальської громади низько схиляю голову перед світлою пам’яттю наших земляків, які героїчно полягли на Сході України, у війні з московським окупантом: ВІКТОР СИВАК зі Сокаля; ІГОР БІЛИК з Перв’ятич; ВАЛЕНТИН ПРИХІД зі Забужжя; АНДРІЙ КОСТЕНЕЦЬКИЙ зі Свитазева; ЮРІЙ БІЛИК з Мурованого; РОМАН ЛАГНО зі Сокаля; СЕРГІЙ МЕЛЬНИК з Сільця; РОМАН ГАЛАС зі Сокаля; ОЛЕГ ГАЛАТЮК зі Завишні; АНТОН КОЗАЧУК зі Сокаля. Хочу згадати також про нашого бійця – «кіборга» ДМИТРА ГУДЗИКА з Ванова, який героїчно захищав Донецький аеропорт. Остан-ня звістка про нього була ще 20 січня 2015 року, під час телефонної розмови з дружиною Наталею… Може живий, може перебуває в полоні…

Неможливо словами описати біль та розпач рідних, близьких, колег, друзів… Особливо важко їхнім дітям… Щиро співчуваємо сім’ям та родинам загиблих Героїв за непоправну втрату і водночас доземно вклоняємося їм за високу громадянську свідомість та справжнє виховання синів, чоловіків, батьків. Ми не маємо права ні на мить забувати, якою дорогою ціною нам дістався шанс збудувати УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ! ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Вічна слава ГЕРОЯМ, які полягли за волю УКРАЇНИ!»

Василь СОРОЧУК, Юлія СОРОЧУК

ЗА УКРАЇНУ ВІДДАВ ЖИТТЯ…

27 лютого на фасаді Сокальської школи №5 відкрито меморіальну дошку Антону Козачуку, котрий народився 15 жовтня 1980 року й навчався у цій школі. У лютому 2015-ого був мобілізований, служив у 53 окремій механізованій бригаді. А вже через рік, 5 березня, сокальчани провели Героя в останню путь. Безжальна війна забрала молоде життя.

Меморіальну дошку в граніті, на якій портрет Антона Козачука, відкрили його друзі.

На церемонії відкриття були присутні родичі та друзі Антона, представники влади, духовенство, сокальчани, учні школи.

Священики Роман Синицький, Ярослав Валюх, Андрій Дутчак, Петро Звір, Володимир Августовський, Павло Пащук відслужили панахиду та освятили меморіальну дошку, до якої присутні піднесли квіти та запалені лампадки.

Канцлер Сокальсько-Жовківськоі єпархії Р. Синицький звернувся до школярів з проханням, щоб зупинялись на хвилинку, схиляли голови та промовляли «Отче наш». Бо цей чоловік віддав своє життя за нас усіх, щоби воно могло продовжуватися далі.

Мама Героя, Любов Козачук, подякувала вам, завдяки кому вдалося відкрити меморіальну дошку; за те, що люди небайдужі і допомагають воїнам.

Голова райдержадміністрації  Олег Пелих зазначив, що відкриття меморіальної дошки Герою – це щира данина справжньому патріоту, який під час військової служби боровся за суверенність нашої держави, мир та спокій на рідній українській землі. Антон поклав своє життя, аби ми жили в мирній державі. Учні школи та й ми усі повинні гордитися та пам’ятати про його подвиг. Сокальський міський голова Вадим Кондратюк зазначив, наскільки сильною і мужньою людиною був загиблий. Адже не втік, не сховався, а пішов служити і захищати Батьківщину. Звернувся до школярів з проханням наслідувати Антона у його любові до держави, у патріотизмі та мужності.

Директор школи Валентина Михайлевич охарактеризувала Антона одним словом «небайдужість». Адже у цьому слові закладений важливий зміст. Небайдужий завжди вміє любити і прощати, небайдужий завжди буде щирим, чуйним до людей; небайдужий може пожертвувати собою заради іншого. «Якраз усі ці якості були притаманні Антонові», – підкреслила вона.

За переказами душа людини перетворюється в голуба. Ця Божа птиця є ще й символом жертовності. Випустивши білого голуба в небо, присутні символічно відпустили і Антона. І згадали усіх невинно вбитих воїнів, випустивши ще більше голубів. Його душа відійшла в небеса, але він вічно житиме в пам’яті. Бо Герої не вмирають!

Юлія СОРОЧУК