Осип Лещук – священник – катехит, український письменник, громадський діяч, мужня стійка людина, яка віддала своє життя за нашу віру.

В одному із мальовничих кутків Белзщини, в селі Стаї (нині Стаївка) 6 січня  1894  року  народився   О.  Лещук.   Його    батьками    були громадський діяч краю Микита Лещук та Марія з Демків. Вже з перших хвилин життя над колискою чулися набожні розмови, молитви.

Малий вдивлявся у замріяний плескіт ріки Солокії, любувався барвистістю дрімучих лісів. Можливо, тому доля захотіла, щоб хлопець віддався найбільш благородному покликанню – священичому сану, щоб служив Богові все життя і навіть пожертвував життям заради віри.

Говорити про особливий достаток  сім’ї Лещуків складно, бо  жили з 10 моргів поля, а виховували 4 синів і 3 доньок, навчали їх у школі. Проте всі росли у набожності, повазі до праці, співчуття до страждаючих, відданості ідеям української державності. Тому, мабуть, і життєва стежина привела синів у ряди Січових Стрільців.

Творча, допитлива натура О. Лещука проявилася вже у початковій школі у його рідному селі, а потім у Белзькій школі.

Намагання пізнати духовну красу світу приводить юнака в 1906 році до Перемиської гімназії. Там відбулося знайомство з багатьма видатними діячами Галичини. У 1914 році потяг до знань приводить юнака на теологічний факультет Віденського університету. Тут він починає вивчати філософію, історію Старого Завіту, природничі науки. Бажаючи опанувати науками, О. Лещук знайомиться з мовою оригіналів, вивчає староєврейську, старогрецьку, старослов’янську та інші мови.

Перша світова війна вносить деякі зміни у життя Осипа. У 1915 році він переходить на навчання до Львівського університету, вдосконалює свої знання з катехитики, догматики, теологічної моралі, історії релігії, педагогіки, читає в оригіналі Святе Письмо. Але на деякий час навчання переривається: студенти теології йдуть на допомогу Січовим Стрільцям.

Згодом знову богословські студії в Перемишлі та Кромерижі (Чехословаччина).

28 березня 1921 року стає пам’ятним для Осипа Лещука: Перемиський єпископ Йосафат Коциловський висвячує його в священники. Рівно за місяць до цієї події він одружується в Белзі з Ольгою Князь. А вже 24 квітня цього ж року грамотою Перемиської  консисторії дістав канонічне повновладдя катехита шкіл Рави-Руської.

Своєю метою Осип Лещук ставив  нести світло знань у молоді душі, їх моральну чистоту, почуття самовдосконалення на шляху до державного самовизначення України. Найбільш досконалі моральні якості людини він бачив у дотриманні релігійних святостей.

Життя тісно пов’язує Осипа Лещука з Равою-Руською. Тут він служить катехитом гімназії. У 20-ті роки створює Марійську дружину, куди залучає всю українську молодь. При Товаристві організовує бібліотеку. Стараннями О. Лещука в Раві була створена також „Марійська дружина пань”, яка поряд з „Просвітою” проводила велику навчальну, освітню, організаційну і виховну роботу серед населення.

У 1921-1922 роках стає головою Рава – Руської філії „Просвіти”, створює звернення до громадськості країни з метою протесту проти голодомору в Наддніпрянській Україні.

Крім великої педагогічної праці, організаторської та душпастирської діяльності, він був громадським опікуном знедолених, калік, сиріт у Раві. (На його будинку висів напис: „Суспільний опікун”). Люди ішли до священника не тільки за святою водицею. Отець Осип  допомагав чим міг.

10 березня 1933 року о. Лещук отримує від Львівської кураторії звання професора, а через рік Грамотою Єпископа Коциловського йому надано право носити Крилошанські відзнаки – пелерину і нарукавники. Отцю Осипу запропонували  їхати для душпастирської  діяльності в Америку. Але він залишається у рідному краї. Своїм близьким  пояснив: “Краще каміння бити на рідній землі, ніж бути володарем на чужій”.

Літературна діяльність о. Осипа Лещука припадає на перший період  його життя (1918-1922 р. р. ) . Перша світова війна і події в Галичині  у цей період – дана тема знайшла найбільший відбиток у цілому ряді оповідань. Це „Кроваві сліди” (Львів,1926), „Ждала, ждала козака” (Львів, 1928), Багато писав також про життя незаможного селянства ( повість „Ганя”, Львів, 1929, та інші).

Взагалі літературну діяльність о. О. Лещук починав із гумористичних оповідань „Щоденники з Оленівки”(1919). Друкувались вони в календарях „Червоної калини”. У  творах „Американська військова місія”, „На квартирі”, ”Попсований револьвер” та ін. дещо відходить від духовного життя, більш оповідає про світське. Глибока філософська думка автора спрямована  на мирні шляхи розв’язання найскладніших конфліктних питань.

О.Лещук був знайомим з митрополитом А. Шептицьким, який рекомендував до публікації його богословські праці „Вишкіл кандидатів Марійських дружин”, „Догматику”, „Апологетику”. Серед знайомих священика були о. Іриней Назарко, Лесь Мартович, Михайло Возняк та інші  видатні діячі того часу.

Два  останніх передвоєнних роки отець Лещук був парохом у своєму рідному селі Стаї  на Сокальщині. Повсякчас  він ніс у людські серця релігійні  святощі, велику моральну красу, високу національну свідомість.

Останні  роки життя о. Осип  Лещук  провів у сталінських таборах  біля Полтави. Там і загинув.    Не скорився , залишився  вірним своїм релігійним переконанням.

Але краяни пам’ятають свого великого земляка. У 1990р. було споруджено і освячено пам’ятний Хрест в селі Стаївка, де він народився. На таблиці є напис: “Цей Хрест встановлено на пам’ять о. Осипа Лещука ( 6.01.1894-28.08.1949)- греко-католицького священика, українського письменника, професора гімназії. Загинув у сталінських таборах. В 1939-1941р.р. був парохом у селі Стаї.”

З 1992 року у Стаївській школі відкрито музей отця Осипа Лещука. Засновником і керівником музею є колишній директор школи Марія Лотиш.

З ініціативи директора школи Мирослави Ігнатюк, за підтримки Сокальської районної ради та керівника КУ «ЦОЗО» Миколи Мисака, у  2019 році на фасаді Стаївської школі, яка з 2010 року носить ім’я Осипа Лещука, відкрито пам’ятну дошку із барельєфом славного земляка. Робота мистецька, іі автором є Заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України  Василь Гурмак.

Вірними батьковим заповітам залишились четверо дітей О. Лещука. Один із синів живе у Львові. Це Тихон Лещук, високоосвічена людина, викладач іноземних мов в університеті, людина, яка приклала багато зусиль для нашого національного відродження. Він – частий гість рідного села. Як і батько,  Тихон Лещук займається літературною діяльністю. Він є головним редактором журналу „Белз”. Зокрема, у його першій частині є публікація про О. Лещука та музей у його рідному селі Стаївка.

Статті «Лещук Осип Микитович» та «Лещук Тихон Йосипович» з короткими біографічними даними про наших видатних земляків надруковані в «Енциклопедії Сучасної України», яка видана у Києві у 2016 році.

Життя О. Лещука закінчилось сходженням на Голгофу, подібну до Христової . Цю Голгофу розділило багато синів Христової віри. Христос страждав за наші гріхи, а вони страждали за віру у Христа, за національну ідею. А в Євангелії знайдемо слова, які підтверджують, що вмерти за друзів, за Вітчизну – це найбільша заслуга.

Справедливі слова про те, що народ, який не знає минулого, не вартий майбутнього. Тому ми, нащадки ісповідників віри, таких, як о.О.Лещук, повинні знати, пам’ятати те, чого вони вчили, до чого прагнули.